ЛУЖИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що луг¹. Минулого року навесні Варивонова бригада розорала під капусту кусок лужини, зарослої кінським щавлем (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 504).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 553.

Лужи́на, ни, ж. = Луг. Ум. Лужи́ночка. Дай мі ножа остренького, — най я піду в лужиночку вирізати калиночку. АД. І. 301.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 380.