ЛОША́, а́ти, с. Маля коня. [Мартин:] Ти яких коней запріг? [Омелько:] Лиску, Красавку і Блоху. [Мартин:] Всі три з лошатами, а у Блохи аж двоє… (К.-Карий, І, 1960, 328); Корова, сама знаєш, щороку приводить теля, конячка — дає лоша, вівця — окочується ягнятком (Стельмах, І, 1962, 311); * У порівн. Коли ж діло дійшло до мазурки, то я почав бігать і підплигувать, неначе теля або лоша (Збірник про Кроп., 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 550.