ЛО́КШИНА, и, ж. Виріб з прісного пшеничного тіста у вигляді тонких висушених смужок. Макушині наймички аж засіпалися пораючись: та локшину кришить, та вареники ліпить, та курку патрає (Кв.-Осн., II, 1956, 264); Особливо славився ресторан своєю запіканою з локшини з курятиною (Загреб., Європа 45, 1959, 59); // Страва, для приготування якої використано цей виріб. Поїли борщ, Христя достала локшину на молоці… (Мирний, І, 1949, 274); Настя та Устя поставили миски з локшиною та борщем (Л. Янов., І, 1959, 399); * У порівн. Дід і почне кришить татар, як локшину: так голови і валяться (Стор., І, 1957, 97).

◊ На ло́кшину криши́ти (покриши́ти) — сікти, рубати на дрібні частини, шматки. Не признався б, хоч би мене на капусту сікли, на локшину кришили (Вовчок, VI, 1956, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 543.

Ло́кшина, ни, ж. = Локша. Свинячу голову до хріну і локшину на переміну. Котл. Ен. І. 18. Ум. Локшинка. Харьк. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 375.

ло́кшина = ло́кша (зменшене — ло́кшинка) — виріб із прісного пшеничного тіста у вигляді тонких вузько порізаних висушених сму­жок, а також страва, для приготу­вання якої використано цей виріб; здавна поширена в народній кухні. Свинячу голову до хріну і локшину на переміну (І. Котляревський); у сполученні зі словами руба́ти, сі́к­ти уживається словосполучення на ло́кшину(у знач, «на дрібні час­тини»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 341.