ЛЕТЮ́ЧИЙ, а, е.
1. Який має здатність пересуватися в повітрі за допомогою крил. Знайду те слово, — радий, мов дитя, І сяє ніч, і рожевіє туча, І вже я сам, немов бджола летюча, Обмазаний у кольори життя (Мал., Віщий голос, 1961, 130); Летючі лисиці балулі мають собачі голови і крила, що сягають у розмасі півтора метра (Знання.., 9, 1970, 23); // Який летить у повітрі, пересуваючись за допомогою крил (про птахів, комах і т. ін.). [Хорунжий:] З пістоля кулею летючу птицю б’є [Гаркуша], досконально грає на бандурі, співа, вірші компонує (Стор., І, 1957, 294); Я вже втратив усяку надію що встрелити.., мої постріли розривали повітря, не пошкодивши ані одну летючу тварину (Досв., Вибр., 1959, 437); // Який пересувається в повітрі завдяки певній зовнішній силі (вітру, поштовху і т. ін.). Тануть, В’януть Сніги, — Як крізь хмари летючі Гляне сонце блискуче (Олесь, Вибр., 1958, 86); Чулося дирчання автоматів, завивання і розриви мін, сухе шарудіння летючих снарядів (Собко, Шлях.., 1948, 59); Хвилинку він з подивом прислухався до виття вітру і з острахом — до бриніння летючого піску (Смолич, Ми разом.., 1950, 32); // Який рухається в повітрі (про літаки, ракети і т. ін.). Пішли брати в ліс. Зрубали там дерево і почали думати, як його летючий корабель збудувати (Ів., Укр.. казки, 1950, 176); // Який пересувається в просторі на літальному апараті. Вона щоночі, пославши свій аеростат високо-високо вгору,.. стежить і ловить летючого ворога (Вишня, І, 1956, 313); // перен. Який розноситься, лине в просторі (про слова, звуки тощо). — Така-то вже [удова] жвава, говірка, така — що й летючи слова хапає… (Вовчок, І, 1955, 219).
Летю́ча ми́ша: а) те саме, що кажа́н; б) переносний газовий ліхтар. В корівнику було напівтемно. Ліхтар "летюча миша" висів на стовпі посеред приміщення і тихо погойдувався (Тют., Вир, 1960, 110); Летю́ча ри́ба (ри́бка) — риба, яка, випригуючи з води, може певний час триматися в повітрі. [Любов:] Дивіться он летюча рибка! А на, хто швидше! (Біжить швидко до річки) (Л. Укр., ІІ, 1951, 64); Летю́ча форте́ця див. форте́ця; Летю́чий поцілу́нок див. поцілу́нок; Летю́чий соба́ка — великий рукокрилий нічний ссавець-кажан.
2. Який швидко рухається (по землі, воді і т. ін.). І мисиш: то не снів уява, Не порох пожовтілих книг — Човни летючі Сваятослава І хижоокий печеніг (Рильський, І, 1956, 235); // Якому властиво швидко переміщатися з місця на місце. Фелах працює мовчки, тихий, пильний, будує дім, — там житиме пустий летючий рій мандрівців (Л. Укр., І, 1951, 304); // перен. Який швидко поширюється, розноситься (про звістку, палке слово і т. ін.). Два роки минули, і слуги летючу звістку оп’ять [знову] принесли, що парус на морі біліє (Дн. Чайка, Вибр., 1960, 140); Читаючи "Ронделі", розумієш, чому вони літом 1920 року були передруковаі в газеті-листівці, ..сила цих експресивних, летючих рядків дорівнювала силі бойових гасел (Поезія.., 1956, 90); // перен. Легкий стрімкий (про крок, ходу). Сави не було, але він прийшов скорим, летючим кроком (Коб.., ІІ, 1956, 191); Летюча швидка хода Ольги творила дивний контраст з її внутрішньою урівноваженістю (Донч., ІІІ, 1956, 381); //перен. Неврівноважений, неспокійний (про людину і її вдачу). Не хотів і мене директор випускати за три роки, хоч успіхи мої були добрі. — етюча натура, вітер, — неодмінно Влізеш у якусь історію (Вас., Незібр. тв., 1941, 165).
Летю́чий гола́ндець — легендарний образ капітана, приреченого, на вічне плавання в морі, а також корабель цього капітана. [Представник "Стремительного":] Летючим голандцем ми будемо бродити по морю, і нам тоді не страшний ніхто (Корн., ІІ, 1955, 30)
3. перен. Який починають без попередньої підготовки і проводять швидко (про мітінги, збори); летучий (у 4 знач.). Керівники артільного руху заспокоювали їх [селян], скликали летючи збори, .. та маса стояла на своєму (Епік, Тв., 1958, 286); // Який швидко проходить. Надвечір знову пройшов дощ, летючий (Гончар, Людина.., 1960, 113).
4. спец. Те саме, що летки́й. Ароматний запах у сосновому лісі створюється завдяки наявності в повітрі найдрібніших частинок ефірного летючого масла живиці — скипидару (Наука.., 9, 1956, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 480.