ЛА́ВРА, и, ж. Великий православний чоловічий монастир, підпорядкований у своїй діяльності найвищій церковній владі. Спочила коло святої Лаври та й пішла собі місця питати (Вовчок, І, 1955, 14); Моя баба колись за п’ятсот кілометрів до Печорської лаври в Київ пішки ходила (Ле, Право.., 1957, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 430.

ла́вра — великий православний чоловічий монастир, підпорядко­ваний у своїй діяльності найвищій церковній владі; спочатку багато­людне огороджене місце, загін, кошара. Києво-Печерська лавра (див.); Почаївська лавра (див). В лавру, що в шинок, не йдуть без гро­шей (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 326.