Ки́єво-Пече́рська ла́вра — право­славний монастир, заснований 1051 р. вихідцями з бояр Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої князівської резиденції Берестове поблизу старого Києва; за повір’я­ми, в печерах були колись київські боги; став центром поширення й утвердження християнства в Київ­ській Русі; у XIIст. дістав статус Лаври — головного великого мо­настиря; Лавра відіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописан­ня та житійної літератури; тут пра­цювали відомі літописці — Нестор, Никон, Сильвестр; у XIIIст. було складено «Києво-Печер­ський патерик», важливе джерело з історії Київської Русі; один із центрів боротьби проти уніатства; 1615 р. засновано друкарню; 1631 р. митрополитом П. Могилою від­крито Лаврську школу; ще в XIст. було започатковано Лаврську іко­нописну майстерню; на території Лаври у різний час зведено ряд бу­дівель, що стали пам’ятками дав­ньоруського та українського зод­чества — Успенський собор, Тро­їцьку надбрамну церкву, Всіхсвятську церкву, Велику дзвіницю; історичну цінність становлять підземні лабіринти Києво-Печер­ської лаври — Ближні й Дальні пе­чери як своєрідний пантеон, де лежать мощі відомих діячів часів Ки­ївської Русі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 282.