КІШ¹, коша́, ч.

1. Те саме, що ко́шик 1. Одного дня трусили в садку яблука в коші (Вовчок, І, 1955, 135); Я думаю, масло та яйця Несе вона в коші (Л. Укр., IV, 1954, 100); Сестри-послушниці вносили.. коші з білими, вже почищеними головами капусти (Вільде, Сестри.., 1958, 436).

2. Великий кошик для зберігання борошна, зерна тощо. У сінях стоїть кіш із борошном, на горищі два вінки цибулі (Барв., Опов.., 1902, 435); — Ти ж мені дивись, не накидай насипом вогкої кукурудзи в кіш (Вишня, II, 1956, 80).

3. Короб воза, саней і т. ін. (спочатку плетений); васаг. Візок був набитий соломою, солома висіла з усіх боків через подертий кіш (Кобр., Вибр., 1954, 112); Худий, маленький коник з голосним іменем «Буя» ледве тягнув старенькі гринджолята з лозовим кошем, вимощеним житньою соломою (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 118).

4. Кошик конічної форми для ловіння риби та зберігання її живою; рибник. В’язні помалу ожили, завирували по камері, як риба, що з власної необачності вскочила в рибальський кіш (Збан., Єдина, 1959, 224).

5. Пристосування у віялці, в жорнах, у млині для засипання зерна. Жорна м’яко шамотіли по зерну: кіш трясся, як у пропасниці (Коцюб., І, 1955, 353); Він поперед себе підняв мішок, низом поклав його на груди, а розв’язаний гузир нахилив у кіш (Стельмах, Хліб.., 1959, 152).

КІШ², коша́, ч.

1. У Київській Русі в XI-XIII ст. і на Україні в XIV-XVIII ст.— військовий табір, обоз. І розказують і плачуть [запоріжці], Як Січ руйнували, ..Як козаки Вночі утікали І на тихому Дунаї Новим кошем стали (Шевч., І, 1951, 288); Здавалось, що насуває чорна хмара, коли татари ішли цілим кошем (Панч, Гомон. Україна, 1954, 123).

2. Місце перебування запорізьких козаків; Запорізька Січ.— Як же зруйнували кіш, то наш посьолок [селище] землями достався якомусь пану (Стор., І, 1958, 80).

3. заст. Літнє житло кочовиків; кибитка (у 2 знач.). Скотарі мали собі од вітру.. халабуди, окутані повстьми; вони кошами прозивались (Стор., І, 1957, 267).

4. рідко. Місце розташування під час тимчасових робіт; табір, стан. На коші третьої бригади він застав бригадира тракторної і Олексу (Добр., Тече річка.., 1961, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 171.

Кіш, коша́, м.

1) Корзина большая стоячая для храненія муки или зерна. Ой пійду я до коша, — муки ні пилини! Н. п. У сінях стоїть кіш із борошном. Г. Барв. 435.

2) Корзина передвижная. Держу на голові три коші з хлібом. Опат. 64.

3) Садокъ для рыбы въ видѣ поставленной въ воду плетеной цилиндрической корзины. Чуб. VI. 107. Хоч риби нема — на́те вам кіш на рибу. Ном. № 4777, 4) Деревянный коробъ въ мельницѣ надъ жерновами, куда высыпается зерно. Меле гречку, на кіш посипає. Чуб. VI. 153.

5) Лагерь, стоянка. Гайдамаки повертілись попід частоколом та й вернулись до коша. А кошем вони стояли тогді цілі сутки у Великих курганів. ЗОЮР. I. 252. Козаки вночі утікали і на тихому Дунаї новим кошем стали. Шевч.

6) Запорожская Сѣчь. Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гірла, як свої п’ять пучок, знаю. К. ЧР. 23. Дати від коша. Прогнать, отразить. остаться на кошу. Сѣсть какъ ракъ на мели.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 247.

кіш —

1) у Київській Русі XI— ХІІІ ст. та в Україні XIV—XVІІІст. військовий табір, обоз; кошем зва­ли й місце постою Запорозької Сі­чі, а також і саму Січ. Козаки вночі утікали і на тихому Дунаї Новим кошем стали (Т. Шевченко); Низо­ве товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п’ять пучок, знаю (П. Куліш);

2) = курі́нь 2;

3) (з великої літери) цен­тральний орган управління, що ві­дав адміністративними, військови­ми, фінансовими, судовими спра­вами в Запорозькій Січі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 288.