КУРІ́НЬ, реня́, ч.

1. Легка будівля, сторожка (на городах, баштанах і т. ін.). Кругом мовчки подивилась; Бачить — ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє (Шевч., І, 1951, 41); — Адже тепер, опівдні, душно,— усі діди на баштанах по куренях сплять (Гр., Без хліба, 1958, 51); — Ну, знаєш, Лесю, з милим, як казали наші батьки й діди, рай і в курені (Крот., Сини.., 1948, 325).

2. Вбоге житло. І занесе піском, снігом Курінь — мою хату. Отак мені доведеться Свято зострічати (Шевч., II, 1953, 185); Так і живемо: я в своїм курені, а син поки що окремо (Мур., Бук. повість, 1959, 6).

3. іст. Окрема частина запорізького козацького війська. Січове військо поділялось на 88 куренів, на чолі яких стояли курінні отамани (Іст. УРСР, І, 1953, 341); — Напирайте всіма куренями! Татарівський курінь, нападай збоку! (Довж., І, 1958, 251); — Від козаків ми походимо. Як погромила Катерина Січ Запорозьку, одному з куренів було визначено оці місця під поселення (Гончар, II, 1959, 60).

4. іст. Житло козаків, що складали таку частину війська. Ой як крикнув Гамалія: «Брати! будем жити, Будем жити, вино пити. Яничара бити, А курені килимами, Аксамитом крити!» (Шевч., І, 1951, 203); Минули передмістя» Показалися запорозькі січові курені, вкриті дерниною або повстю (Довж., І, 1958, 228).

5. іст. У період громадянської війни — військова частина контрреволюційного козацтва. Сформувавши курінь в Катеринославі, отаман Божко написав гусячим пером, як колись писали запорожці, листа до професора Яворницького (Вишня, І, 1956, 274); Варто було уважніше придивитись до самих «козаків» військ директорії. В «Осадному корпусі» директорії, який увійшов до міста, справжні, так би мовити — «кадрові» петлюрівські частини — січовики, синьожупанники та гайдамацькі курені — були лише вкраплені окремими групками (Смолич, V, 1959, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 409.

Курінь, ня́ ч.

1) Шалашъ, курень. Кругом мовчки подивилась; бачить — ліс чорніє; а під лісом край дороги либонь курінь мріє. Шевч.

2) Иногда такъ называется вообще жилище или мѣсто жилища. Спершу жив він ув одній хаті на старому курені, а оце ходів зо два назад, виселився за царину. О. 1862. VI. 60. Въ Подольск. губ. говорятъ, приглашая войти въ хату: Хати наші на цвинтарі, а вас прошу до куріня. О. 1861. XI. Свид. 52.

3) Казарма у запорожскихъ казаковъ. Тебе козаки не злюбили і в курінь не пустили. ЗОЮР. І. 216. У Стороженка употреблено въ значеніи казармы вообще: Біля мурованого костьоли стояли курені на три тисячі кварцяного війська. Стор. МПр. 66, 67.

4) Составная часть запорожскаго войска.

5) Часть села или города (имѣетъ обыкновенно и особое названіе). Черниг. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 330.

курі́нь —

1) легка будівля, сто­рожка (на городах, баштанах і т. ін.). Під лісом край дороги либонь курінь мріє (Т. Шевченко); Усі діди на баштанах по куренях сплять (Є. Гребінка);

2) окрема частина запорозького війська; також по­мешкання козаків, що становили таку частину війська. Будем жити, вино пити, Яничара бити, А куре­ні килимами, Аксамитом крити! (Т. Шевченко);

3) в Українській Народній Республіці — військова частина козацтва.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 323.