Про УКРЛІТ.ORG

купина

КУ́ПИНА́, ку́пини́, ж. Горбик на луці чи болоті, порослий травою або мохом. На старих очеретинах гойдались покинуті гнізда, по рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір’я й гадючі линовища (Коцюб., І, 1955, 361); Я щасливо перестрибував з купини на купину, з горбка на горбик (Козл., Весн. шум, 1952, 104); По болоту бродив: знайшов на купині гніздо плиски і сполохав чаплю (Мушк., Чорний хліб, 1960, 167).

КУПИ́НА, и, ж., рідко. Те саме, що ку́па 1. Каминецький соломинкою допомагає мурашці видобутись з-під купини тирси (Вільде, Сестри.., 1958, 283).

КУПИНА́1, и́, ж. (Polygonatum Adans.). Багаторічна рослина родини лілійних із схиленими квітками та довгим кореневищем. Скрізь, вподовж берега, заяскра-віли весняні купини (Гончар, Таврія, 1952, 90).

КУПИНА́2, и, ж., заст. Кущ (у 2 знач.). Загрузаючи по черево, сопучи і чвакаючи, вона [корова] потяглася до купин зеленої осоки (Вол., Місячне срібло, 1961, 305).

◊ Неопали́ма купина́ див. неопали́мий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 402.

Купина, ни, ж. Зелень на кочкѣ среди воды, а также и самая кочка. Пнеться, як жаба на купину. Ном. № 9245. У тебе борода, як у лузі купина. Козак бідний убит лежить на купині головою. Макс. Ой твоя мила у лузі над водою умивається зіллєчком-купиною. Чуб. V. 518.

2) = Купека. ЗЮЗО. І. 119. Ум. Купинка. Пошпотався під Нечаєм коник на купинку, зловив ляшок, скурвий синок, його за чупринку. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 327.

ку́пина́

1) горбик на луці чи болоті, порослий травою або мо­хом; об’єкт народних порівнянь: «Пнеться, як жаба на купину»;

2) тільки купина́ — багаторічна рослина родини лілійних із схиленими квітками та довгим кореневищем; об’єкт порівняння: «У тебе борода, як у лузі купина». Ой твоя мила у лузі над водою умивається зіллячком-купиною (П. Чубинський);

3) тільки купина́ — стара назва невисокого куща з урослими в землю стеблами; у сполученні: неопали́ма купина́ (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 322.

вгору