НЕОПАЛИ́МИЙ, а, е, заст., поет. Який горить і не згоряє. Водою скроплена живою, Неопалима у вогні, Незламна в праці й серед бою, Єднаючи труди й пісні, Іде родиною одною Країна Рад в незгасні дні (Рильський, III, 1961, 94); // перен. Який не зникає, постійно зберігається. Моя любов не одцвіта, любов неопалима. І що для неї ці літа, що пролітають мимо!.. (Сос., Близька далина, 1960, 234).

◊ Неопали́ма купина́: а) у біблійній міфології — терновий кущ, який горить і якимось чудом не згоряє. * У порівн. Мов неопалима купина, встала з вогню, руїн, попелу наша рідна Україна (Цюпа, Україна.., 1960, 77); б) у церковному вжитку — назва ікони із зображенням богородиці, яка ніби рятує від пожежі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 349.