КРЮК¹, а, ч.

1. Те саме, що гак 1-3. Деякі, зачеплені крюком за ребро, мотались на шибеницях (Стор., І, 1957, 399); Біля Луки, що саме крюком розхитував крокву, став [Скиба] і.. дивився на вогонь (Головко, І, 1957, 350); На крюк замикав хатні двері старий (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 32).

2. перен., заст., зневажл. Крутій (у 2 знач.). І у Турна був сутяга, Брехун, юриста, крюк, підтяга (Котл., І, 1952, 273); Літ сорок назад.. вибрали мене в засідателі.. Не хотілось мені зробитися тим крюком (Стор., І, 1957, 116).

3. перев. мн., іст. Знаки староруського та давньоукраїнського безлінійного нотного письма. Нотні знаки, що ставилися над текстом, звалися крюками або «знаменами» (Іст. укр. музики, 1922, 128).

КРЮК² див. крук.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 379.

Крюк, ка, м.

1) Крюкъ. Зачеплені крюком за ребро моталися на шибеницях. Стор. МПр. 129.

2) Перпендикулярная часть журавля (у колодца), на которой висить ведро.

3) Воронъ. Щоб летіли крюки з поля ляшків-панків їсти. Шевч. Ум. Крючо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 316.

крюк див. ворон.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 317.