КРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
1. неперех. Видавати крик; волати, галасувати, репетувати. У балці стало щось кричать (Шевч., II, 1953, 187); Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (Коцюб., II, 1955, 223); Вороги металися в паніці серед соняшників.., кричали, вили (Довж., І, 1958, 131); * Образно. Все кричало в ній протестом, і жалем, і розпачем (Гончар, II, 1959, 195); // Голосно плакати, ридати, голосити. Жінки, порозпускавши коси, Розхристані і без свиток, ..По мертвих жалібно кричали (Котл., І, 1952, 273); Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить… (Мирний, І, 1954, 94); І раптом крик: чиїсь діти кричать (Крот., Сини.., 1948, 17); // Видавати пронизливі звуки (про тварин, птахів). Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють (Шевч., І, 1951, 36); Цілими днями люди й худоба ковтають гарячу степову порохняву. Кричать верблюди. Натужно ревуть неповні воли (Гончар, II, 1959, 110); // перен. Гучно, пронизливо густи, свистіти (про гудок, сирену тощо). Кричать гудки, мов сурми бою, і трактор владною ходою у полі чорну ріже путь (Сос., І, 1957, 156); Вона [сирена] кричала методично, важким ревом пробиваючи пелену туману (Ю. Янов., II, 1958, 50).
◊ Кри́ком крича́ти див. крик; Крича́ти в одну́ ду́шу— настирливо, безперервно, сильно кричати. Кричить в одну душу (Номис, 1864, № 3460); Крича́ти на все го́рло (на весь рот і т. ін.); Крича́ти на всю ха́ту (ву́лицю і т. ін.); Крича́ти [на́че, як, мов і т. ін.] на живі́т (на печінки́, на пуп і т. ін.); Крича́ти не свої́м го́лосом — дуже голосно, надривно кричати; горлати, репетувати. Слуг кличуть патріархальне: одчинять вікна або двері й на все горло кричать:— Владек! Касю! Марино! (Н.-Лев., II, 1956, 394); Та спорять, та кричать на усю хату (Кв.-Осн., II, 1956, 484); Деякі діти кричали на весь рот (Мирний, IV, 1955, 195); Кричить наче на печінки (Номис, 1864, № 3455); У Йвана та Петра дві хати запалали, А Йван з Петром сами себе не рятували; А тілько.. кричали на живіт (Бор., Тв., 1957, 176); Кричить як на пуп (Номис, 1864, .№ 3456); Без шапки біг за Юрішком нещасливий батько, мати кричала не своїм голосом (Хотк., II, 1966, 191).
2. перех. Дуже голосно щось говорити, вигукувати, співати. Кричали друзі незнайомі Слова вітання в темноту (Рильський, II, 1960, 310); На білому снігу зачорніли постаті бійців, вони бігли і кричали «ура»… (Тют., Вир, 1964, 498); Сьогодні парубки.. не кричать своїх пісень на вигоні, бо будень (Григ., Вибр., 1959, 188).
◊ Крича́ти [на] про́бі див. про́бі; На гвалт крича́ти див. гвалт; Хоч кричи́ про́бі див. про́бі.
3. неперех. Дуже голосно Звертатися до кого-небудь із закликом, попередженням тощо. А серед базару Стоїть Гонта з Залізняком, Кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись!» (Шевч., І, 1963, 117); [Слуга (кричить до народу):] Гей, слухайте, вона нас проклинає! (Л. Укр., II, 1951, 128); Шестеро уланів налетіли на Остапа. — Остапе, Остапе, не давайся! — кричав Тарас, врубуючись в гущу ляхів (Довж., І, 1958, 264).
4. неперех., на кого і без додатка. Із криком лаяти кого-небудь; сваритися. Не той голова, що дуже кричить, а той, що вміє навчить (Укр.. присл.., 1955, 393); Наум сердиться, кричить на жінку, що йому не помага (Кв.-Осн., II, 1956, 81); — Та чого ж ви, дідусю, злякались? Я ж на вас не кричав, не грозив (Фр., XIII, 1954, 135); — Ти чого не на роботі?— Бачиш? Хліб печу, — А робота на полі хай сама робиться? — Не кричи. Ти не в лісі (Тют., Вир, 1964, 68).
5. неперех., про кого-що, а також із спол. що, перен. Настирливо й набридливо говорити, писати, повідомляти про кого-, що-небудь. Кричите, Що бог создав [створив] вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. (Шевч., І, 1951, 331); Це був він, Марко Баніт, про якого по всьому місту кричали барвисті афіші (Ткач, Арена, 1960, 65); Найбільший в Європі канал, в газетах про нього кричимо, і така неувага до ..людей… (Гончар, Тронка, 1963, 81).
6. неперех., перен. Виразно виділятися на загальному тлі, впадати в око. Я.. не дбав.., щоб вона [ідеологія] у мене кричала з творів, вважаючи це за нехудожній.. спосіб пропаганди (Вас., IV, 1960, 53); // Приваблювати, спокушати покуштувати. Матрос.. подивився на.. вітрину, звідки кричали смачні пиріжки, ковбаси та інші принадні речі (Мик., II, 1957, 242); // Виразно свідчити про щось. Твоя ноша [одяг] кричить кождому, що ти мужик (Март., Тв., 1954, 205); Вся моя поведінка кричала про безумне захоплення ним (Вільде, Сестри.., 1958, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 353.