КРЕСА́НЯ, і, ж., діал. Капелюх (у 1 знач.). Волосся [вугляра].. спадало з-під чорної повстяної кресані на його плечі (Фр., І, 1955, 51); Ледве помітний в лісовім зелі, збирав [Іван] квітки і косичив ними свою кресаню (Коцюб., II, 1955, 307); Кола.. стягає кресаню, розсипаючи чорні косми (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 335.

Кресаня, ні, ж. = Крисаня. На голові кресаня в самих павах. Федьк. А брат убереться, кресаню з полами насуне на чом. Федьк. Ум. Кресаночка. Здоймив, здоймив кресаночку та й перехрестився. Гол. І. 230.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 303.

креса́ня = криса́ня — чорний фетровий капелюх у гуцулів, дно якого обведене золотавим каплу­ном, узорною бляхою. Та як би я, молоденький, гуцулом не звався — Маю черес та й крисаню, у кептар убрався (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 314.