КРАЙО́К, йка́, ч. Зменш.-пестл. до край¹ 1. Рана нагадувала своєю формою серце. Крайки її були сині, трохи бузкові (Ю. Янов., II, 1958, 128); Колісник примостився на самому крайку лави (Мирний, III, 1954, 142); Зітхають жінки, долонями й крайками хусток втирають сльози (Головко, II, 1957, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 322.

Крайок, йка, м. Ум. отъ край.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 298.