КОША́РА, и, ж.
1. Загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня. Було собі Ягня, потішненьке таке, В кошарі не було такого (Гл., Вибр., 1957, 157); В кошарі його обливало ціле море овець (Коцюб., II, 1955, 334); А отут стоїть кошара, В ній живе овець отара (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 79); // рідко. Хлів для великої рогатої худоби. На подвір’ях і кошарах ремигали лежма воли (Довж., І, 1959, 85); // перен., зневажл. Про будь-яке приміщення, переповнене людьми. Еней, ввійшовши в сю кошару, Побачив там багацько душ (Котл., І, 1952, 142); 3 цієї кошари [в’язниці] ще ніхто не виходив (Збан., Єдина,1959,88).
2. дорев. Дерев’яний фабричний будинок. Тут і там поміж ямами здіймалися кошари або великі шопи, що були складами.. добутого матеріалу (Фр., VIII, 1952, 400); Вузенькі вулички роїлися робітничим людом, по кошарах фурчали млинки (Ков., Світ.., 1960, 24); // Житловий будинок для робітників біля фабрики, на промислі тощо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 315.