КОТО́К¹, тка́, ч., фольк.

1. Та саме, що ко́тик 1. — Півнику-братику, відчини!.. — Тоток-тоток, не велів коток! (Укр.. казки, 1951, 44); * У порівн. І старесенький дідок Тут мурлика, мов коток (Гд., Ви6р., 1957,287).

2. Назва колискової пісні. В сповиточку малому ти [муза] співала котка надо мною (Мирний, V, 1955, 279); Погодувала [мати] вже, спала заколихувати, «котка» стиха співаючи (Головко, І, 1957, 343).

КОТО́К², тка́, ч.

1. Машина з масивним циліндром, що обертається навколо осі, для вирівнювання та вкочування грунту, шляхового покриття. Копіки гладкі й кулачкові використовують для коткування шляхового полотна (Колг. енп., II, 1956, 765); Чорно-бура земля, вмішана ніби з побитим склом та дрібненькими камінцями, була вкочена котками (Досв., Гюлле, 1961, 60).

2. Сільськогосподарське знаряддя для ущільнення грунту, руйнування грунтової кірки. Звертала [Горленко] пильну увагу.. на роботу борін, котків, культиваторів (Крот., Вибр., 1959, 58); Після сівби поле коткують кільчастим або гладеньким котком (Колг. Укр., 6, 1956, 19); // заст. Кам’яне або бетонне знаряддя для молотьби. Дехто молотив кам’яними котками, тягаючи їх самотужки по розстелених.. снопах (Ю. Янов., II, 1958, 322); Де стукотить коток на золотім гармані.., там в сонячнім меду цвіте платок Оксани (Сос., II, 1947, 15).

3. техн. Пристрій для намотування дроту, кабелю; котушка. Здається, що смиче він той червоний провід не з котка, почепленого на грудях, а з самих грудей (Гончар, III, 1959, 352); Маслюк витягає з куща телефонний апарат, коток з дротом (Багмут, Щасл. день.., 1951,150).

4. Кругла дерев’яна колодка, по якій перекочують важкі предмети. Вої [воїни] виймали з них [човнів] приготовані ще з Києва волоки — дерев’яні котки (Скл., Святослав, 1959, 332).

5. Порожнистий усередині стрижень із кружечками на кінцях для намотування ниток, стрічки тощо. Коток ниток.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 311.

Коток, тка, м.

1) Ум. отъ кіт. Сама баба злизала і на котка сказала. Мет. 3. Ой ну люлі, кітку, украв в баби квітку. Мил. 44.

2) Колыбельная пѣсня. Над колискою котка виспівувати. К. Гр. Кв. XXIV. Сяду прясти, повкладавши діток та поприсипавши котками. Г. Барв. 442.

3) Катокъ.

4) Деревянный цилиндръ, подкладываемый подъ ухватъ, чтобы легче было вынимать изъ печи горшки.

5) = Котючка. КС. 1891. V. 207.

6) мн. Котки. Раст. Trifolium arvense L. ЗЮЗО. І. 139. Ум. Коточок. Ой був собі коточок, украв собі клубочок. Мет. Колише в запічку маленького внучка, виспівуючи коточка. Левиц. І. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 293.

кото́к —

1) див. кіт 1;

2) (зменше­не — кото́чок) народна назва ко­лискової пісні, етимологічно по­в’язана з першою, оскільки багато колискових присвячено саме ко­тові, напр.: «А-а, а-а, коточок, Та украв клубочок, та поніс поза ліс, та до мами приніс. А-а, а-а, а-а-а, мамі… Стала мама кота бить, Ста­ла мама котика вчить»; зменшені найменування коту́сь, коту́сик пе­реносилися також на немовлят. Сяду прясти, повкладавши дітокта поприсипавши котками (Ганна Барвінок); А-а, а-а, коточок, Не йди рано в садочок, Не полохай пта­шечок (колискова).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 311.