КОСА́РИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до коса́р 1. За горою за крутою Косарики косять (Нар. лірика, 1956, 112); Раз косарики забули поприбирати коси під час грози (Тют., Вир, 1960, 85).
2. тільки мн. (Gladiolus L.). Рід трав’янистих рослин родини півникових з лінійно-мечоподібним листям і квітками різного кольору; гладіолус. По травистих схилах [Кам’яних Могил] ростуть косарики безкрилі (Укр. бот. ж., XIII, 2, 1956, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 304.