КО́РЧМА́, ко́рчми́, ж. У дореволюційній Україні — шинок, заїзд, де продавались спиртні напої. На верстовім шляху в полі Корчма під вербою Стоїть собі в холодочку (Шевч., II, 1953, 187); Гнат почав учащати до корчми. В корчмі за чаркою він забував своє лихо (Коцюб., І, 1955, 26); Колгоспники показують густий сад, де колись стояла фатальна корчма&́9;(Кучер, Дорога.., 1958, 209).

[Аж, щоб] ко́рчма́ дудні́ла див. дудні́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 302.

Корчма, ми, ж. Корчма. А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає. Дума. Корчму робити. Значить у лемковъ устраивать забаву съ музыкой и угощеніемъ. Вх. Лем. 427. Ум. Корчо́мка, корчо́мочка. Ой крикнули молодці да сидючи в корчомці. Макс. А всі дівки прийдуть до корчомочки гуляти. Чуб. V. 114.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 289.

корчма́ = коршма́ (зменшене — коршо́мка) — в Україні (до 1917 р.) — шинок (див), заїзд, де продавалися спиртні напої, їжа та відпочивали подорожні; у народній пам’яті за­лишилася як символ морального занепаду, пop. у думі: «А козак си­дить у корчмі та меди-вино круж­ляє, Корчму похваляє: — Гей, корчмо, корчмо — княгине! Чом то в тобі козацького добра багато ги­не!»; вислів «Біг корчми, а чорт церкви не любить» свідчить про символізацію двох ворожих прин­ципів світового ладу («Де Біг церк­ву ставить, там дідько корчму»); традиційний об’єкт гіркої іронії і сарказму, коли кажуть: «Гей ти, корчмо, ти, княгине, в тобі праця наша гине», «Господар в корчмі п’є і скаче, а господарка плаче», «Жінка люба вела чоловіка з кор­чми за чуба», «Як до церкви, то й ноги болять, а як до корчми, то й у ноги взявся»; завсідника корчми називати «не минай-корчмою», «не промий-краплею»; останнім часом заклади такого типу посту­пово відновлюються і модернізую­ться. А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає (дума); Корчма під вербою Стоїть собі в холодочку (Т. Шевченко); Корчма розуму учить (приказка); Хто корчми зазнає, той щастя не має (М. Номис); Дурні хлопці, як барани, хо­дять з коршми завше п’яні (пісня); Посилає мене милий фасольку сади­ти, А сам пішов до коршомки із ку­мою пити (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 308-309.