КОРИ́ТЦЕ, я, с. Зменш. до кори́то 1, 3. Біля куреня.. сидить Кирило, довбає коритце для води (Мирний, V, 1955, 141); Господиня.. винесла сухе коритце (Досв., Вибр., 1959, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 291.

Коритце, ця, с.

1) Ум. отъ кори́то.

2) = Коритко. Шух. І. 104. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 284.