КОРА́ЛІ, ів, мн.

1. Намисто (намистини) з коралів (див. кора́ли 2). Зінька зірвала з себе.. очіпок, рвонула намисто — і коралі, і дукачі посипались на землю (Стор., І, 1957, 361); Старшенька [Яринка] — біленька, носик тупенький, а брів то й не видно, очі — як ті незабудки, намисто з коралів на шиї (Тич., І, 1957, 255); // Взагалі намисто. Староміський.. видобув із своєї шкіряної торби кілька.. ліктів різнобарвних скиндячок і блискучих скляних коралів (Фр., III, 1950, 59).

2. розм. Нарости червоного кольору на шиї індика. Аж тут нараз ізчепляться два індики за коралі, тягаються завзято (Март., Тв., 1954, 136); Довгошиїй індик з червоними коралями все вище й вище задирає голову (Гуц., З горіха.., 1967, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 285.

Коралі, лів, м. мн.

1) Кораллъ. Глибоко в морі ростуть коралі. О. 1862. III. 51.

2) Мониста, ожерелье изъ коралловъ. Були коралі, та пішли далі, були перли, та ся стерли. Ном. № 1560. Ум. Коралики. Начипляє кораликів на білую шию. Н. п. Ой сусіди, сусідоньки, шо за молодиця, шо різані коралини, шовкова спідниця. Грин. III. 529.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 282.