КОРА́БЛИК¹, а, ч. Зменш.-пестл. до корабе́ль 1. Ніхто з моря кораблика До берега не привертає (Бор., Тв., 1957, 97); До скали — вже рукою подать. Ще хвилина — й скіпки полетять Від кораблика нашого (Воронько, Драгі.., 1959, 113); // Дитяча іграшка — човник із паперу, кори тощо. Унизу.. біг.. потік води, і хлопчаки наввипередки пускали паперові кораблики (Собко, Звич. життя, 1957, 72).

КОРА́БЛИК², а, ч., заст. Старовинний жіночий головний убір. Не надіну я серпанка.. Одягнуся, як міщанка, У кораблик і керсет (Щог., Поезії, 1958, 244); Ярина.. надівала на голову кораблик (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 285.

Кораблик, ка, м.

1) Ум. отъ корабель. А на синім морі пливуть кораблі, а в тих корабликах сидять козаки. Мет.

2) Головной женскій уборъ. В понеділок не очіпок, а кораблик мала, або білую кибалку любо надівала. Мкр. Н. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 282.

кора́блик — давній жіночий го­ловний убір у вигляді шапоч­ки продовгасто-округлої форми з подвійними кінцями; їх носили жінки з козацьких заможних ро­дин; шилися з оксамиту та смуш­ку. Взяла кораблик бархатовий (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 305.