КОМО́РА, и, ж.

1. Окрема будівля для зберігання зерна тощо. Один купець хороший дворик мав. Щоб де було свій крам складати… Він у дворі комору збудував (Гл., Вибр., 1957, 83); Між коморою та будиночком ворота й хвіртка (Довж., І, 1958, 217); В колгоспних коморах шумлять трієри (С. Ол., Вибр., 1957, 38).

2. Приміщення в житловому будинку, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо. Весело вам, дітки, В горницях просторих; Їстоньки чи питки — Всього є в коморах (Граб., І, 1959, 138); В Мар’яна під однією покрівлею розмістилося все — хата, комора, корівник (Чорн., Визвол. земля, 1959, 31).

3. рідко. Те саме, що склад¹ 1. Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку (П. Куліш, Вибр., 1969. 57); У коморі селекційної станції лежать десятки тисяч мішечків (Минко, Повна чаша, 1950, 82); * У порівн. У деяких тварин шлунок, немов комора (Хлібороб Укр.. 12, 1963, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 248.

Комора, ри и комо́ря, рі, ж.

1) Амбаръ, кладовая. Виніс із комори казан. …Заздро, що в брата є в коморі і на дворі, і весело в хаті. Шевч. Служить также для ночевки взрослой дочери или женатому сыну. Ти в коморі, я на дворі, — вийди, серце, злічим зорі. Мет. 10.

2) Лавка. Сомко має в Переяславі свої крамні коморі в ринку. К ЧР. 25.

3) Таможня. Гайсин. у.

4) См. Ритки. Ум. Комірка, коміронька, комірочка. Ой в мене коморонька новая, в тій коморонці постілонька тісовая. Чуб. Да мати гуляти да не пускала, да й у комірочку да й зачиняла. Чуб. V. 9. Крамарю, крамарочку, одчиняй комірочку та сип перець та канаперець. Грин. III. 539.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 276.

комо́ра = комо́ря (зменшено-пестливі — комі́рка, комі́ронька, комі́рочка) —

1) окрема будівля в садибі для зберігання зерна тощо («Ой мала я у коморі гречку та й носила по мішечку»), символізує статки, тому кажуть: «Роби надво­рі — буде й у коморі», «В мене дві повні комори: в одній злидні, в другій горе», «В коморі пусто, встодолі порожньо, а в хаті лиш од­на верета»; раніше служила також місцем ночівлі для дорослої дочки чи сина. Ти в коморі, я надворі, Вийди, серце, злічим зорі (А. Метлинський); Він [купець] у дворі ко­мору збудував (Л. Глібов);

2) відді­лена частина хати, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо. Весело вам, дітки, В горницях просторих; їстоньки чи питки — Всього є в коморах (П. Грабовський); Да мати гуляти дaне пус­кала, Дай у комірочку да й зачиняла (П. Чубинський);

3) у весільному обряді — місце першої подружньої ночі молодих і сам ритуал першої шлюбної ночі; готували в коморі шлюбну постіль для молодих, у го­ловах клали хліб і сіль, ставили об­раз; свашки співали: «Ой, хто буде спати, Будем йому на постіль сла­ти: Соломку в головки, сінця під колінця, А м’яти під п’яти, Щоб було м’яко спати»; старости тричі благословляли молодих, після чого дружко вів молодих за кінці хусти­ни до комори; так само урочисто здійснювався і обряд виведення молодих із комори і вводження їх до гостей, після того як демонст­рувалася сорочка молодої після шлюбної ночі (кали́на — див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 303-304.