колодки́ (одн. коло́дка) —

1) у дав­нину — масивні дерев’яні кайда­ни, які надівали на руки, ноги і шию заарештованому (звідси заби­вати в колодки); були засобом ве­ликого покарання і називали ще колодою («Залишався, як Берко в колоді»); людина в колодах (коло­ді) не могла поворухнути ні рука­ми, ні ногами, все тіло було зігнуте під гострим кутом, і руки витягне­ні в одну лінію з ногами;

2) старо­давні молодіжні ігрища в останній день Масниці, на Запусти; паруб­кам і дівчатам, які не взяли шлюб у М’ясниці, прив’язують колодку як кару, від якої можна відкупитися лише грішми або горілкою; ко­лись це було брусся з дірками для рук і ніг, пізніше його замінили стрічками з квітками, які чіпляли і парубкам, і дівчатам; див ще Масниця;

3) в українському селі — ве­чірні вуличні зібрання молоді у святкові дні на дерев’яних брусах (колодках, колодах), складених бі­ля якого-небудь подвір’я, городу і т. ін.; супроводжуються зазвичай розвагами, іграми, співами, танцями тощо; різновид вулиці (див.); кажуть: «Сядьмо на колоді, пого­ворім о пригоді». Усі хлопці на ко­лодці, а мого немає (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 301.