КОЖУ́ШО́К, ушка́, ч.

1. Зменш. до кожу́х. [Кость:] У нас такий кожушок є, що всі в ньому переходили до школи (Вас., III, 1960, 171); На порозі з’явилася Роксана, тримаючи за руку Ростика, одягненого в кожушок (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 252); Увесь механізм машинки був закритий чорним жерстяним лакованим кожушком (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 133).

2. Густа плівка на поверхні захололого молока, киселю тощо. Вона старанно зібрала весь кожушок зі сметанки і положила в його філіжанку (Фр., VII, 1951, 28).

3. Зовнішній покрив комахи, гусениці, а також шкіра змії, скинута під час линяння.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 208.

Кожушок, шка, м. Ум. отъ кожух.

1) У новеньких кожушках, у сивеньких тапочках, — так гарно повдягані дітки. Харьк. у. Послі собі й кожушок справимо. МВ.

2) Кожа, внѣшняя оболочка нѣкоторыхъ животныхъ. Въ сказкѣ — лягушечья кожа у женщины, превращенной въ лягушку. Взяла кожушок з себе скинула, вийшла. Знову кожушок наділи і стала такою жабою, як і була. Рудч. Ск. II. 101. Кожушок у воші. Конст. у.

3) — на орісі. Листоватая плюска у орѣха. Желех.

4) Тонкая кожица поверхъ молока, киселя и пр. Желех.

5) мн. Рас. Echinospermum lappula. ЗЮЗО. І. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 263.