КЛЯ́ТВА, и, ж. Те саме, що прися́га; присягання, заприсягання. Клятва ім’ям Кірова вважалася у нас найбільш відповідальною (Ю. Янов., II, 1954, 17); Ленін! Це ім’я на всіх мовах звучить як бойовий клич, ..як клятва відданості справі миру й прогресу, справі комунізму (Ком. Укр., 3, 1965, 18).

Дава́ти (да́ти) кля́тву — присягати, присягатися, заприсягатися. Воїни давали клятву до останнього подиху, до останньої краплини крові відстоювати честь і незалежність Вітчизни (Ткач, Крута хвиля, 1956, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 194.

кля́тва = клятьба́ — присягання, заприсягання, урочисте зв’язуван­ня себе якоюсь прися́гою (див.); з дохристиянських часів відома клятва на меч, тобто заприсягання мечем, який, цілуючи, кладуть по­перед себе; див. ще божба́. Щоб ме­ні волі не побачити… — поклявся він великою тюремною клятвою (С. Васильченко); Це була хвилина неру­шимої клятьби, яку завжди у день вокняжіння давали людям своїм князі Русі (С. Скляренко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 292.