БОЖБА́, и́, ж., заст. Присягання іменем бога. — Я ж тобі і без божби вірю (Кв.-Осн., II, 1956, 60); І ніяка божба і клятьба не поможе! (Мирний, IV, 1955, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 211.

Божба, би, ж. = Божіння. Я ж тобі і без божби вірю. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 81.

божба — присягання іменем Бо­га, а також іншої істоти божественної іпостасі на ствердження правдивості своїх слів; менш уро­чисте, ніж кля́тва (див.); передба­чає також накликання на себе не­щастя, як кару Божу, у разі брех­ливості сказаного — звідси вирази-присягання: «Бий тебе сила Божа», «Щоб я з місця не встав», «Щоб я крізь землю провалився», «Щоб я пропав», «Покарай мене, Боже», «Будь я тричі проклят», «Бодай мені очі повилазили»; го­ловні варіанти божби: клянусь Бо­гом!; бачить Бог; як перед Богом; Бог свідок; убий мене Бог!; хай мене Господь (Бог) покарає!; ось тобі Христос; формули нагадують риту­ал давньої присяги і пізнішого звичаю клятви на хресті (звідки «ось тобі істинний хрест») з при­кликанням у свідки Бога (тому присягаються перед іконами-богами). Ти ж божився, присягався, не покину я тебе (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 47.