КЛЕПА́ЛО, а, с.

1. Молот або молоток для клепання. Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала і з зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Щог., Поезії, 1958, 139).

2. Шматок заліза (часто забитий у колоду), на якому клепають що-небудь. Поклавши косу на клепало, Андріяка вдарив по ній молотком (Гончар, Таврія, 1952, 226).

3. рідко. Те саме, що калата́ло. Тихо знову. Заткали зорі далечінь шовкову. В клепала б’ють невтомні сторожі… (Рильський, II, 1956, 88); Проспівали перші півні, вийшов сторож, ударив раз, удруге в клепало (Л. Янов., І, 1959, 52).

4. заст. Било (див. би́ло¹ 1). Велів тривогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало (Котл., І, 1952, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 180.

Клепало, ла, с.

1) Колотушка, било. Били під двором в клепало, як в панських водиться дворах. Котл. Ен. Піп у дзвін, а чорт у клепало, та й каже, що його голосніше. Ном. № 2650.

2) Молотокъ для отбиванія косы. Ми взяли бруски й клепала… Гострим коси, в ручку йдем. Щог. Вор. 86.

3) Съ измѣн. удар.: клепало. Токованье тетерева. Готурів стріляють лише в часі клепала. Шух. І. 235, 238.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 250.

клепа́ло див. би́ло.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 290.