КЛА́НЦАТИ, аю, аєш, недок., діал. Клацати. Згинає (кобила] шию вбік, дістає мордою аж до задньої лопатки, гризе та й кланцає зубами (Март., Тв., 1954, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 173.