КИСІ́ЛЬ, селю́, ч. Драглиста страва з ягідного або фруктового сиропу, молока тощо з домішкою крохмалю. З-за спини повз нього простяглись руки з мискою киселю вишневого (Головко, II, 1957, 65); Із солодких страв рекомендується кисіль з малини або полуниць (Укр. страви, 1957, 30); Молочний кисіль.

◊ Да́ти киселю́ кому — ударити кого-небудь коліном ззаду; побити.— І всім дадуть нам киселя [киселю] (Котл., І, 1952, 219); Натяга́ти (натягну́ти) на кисі́ль шку́рку див. натяга́ти; Сьо́ма (деся́та і т. ін.) вода́ на киселі́ див. вода́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 153.

Кисіль, лю́, м. Кисель. Добрі зуби, що й кисіль їдять. Ном. № 2048. Правда Сидорова! киселем млинці помазані, на паркані сушаться. Ном. № 6883.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 239.

кисі́ль — драглиста страва з ягід­ного або фруктового сиропу, мо­лока тощо з домішками крохмалю; у гуцулів варили страву (різновид киселю) зі слив, кукурудзяних крупи або борошна, а також з гре­чаного або житнього борошна і називали її кисе́лицею; кисіль як нехитра проста страва виступає об’єктом жартів («Добрі зуби, що й кисіль їдять», «Правда Сидорова! Киселем млинці помазані, на пар­кані сушаться»); про далеку рідню свідчить каламбурний вираз сьо́ма (деся́та) вода́ на киселі́; фразеоло­гізми: да́ти киселю́ — ударити кого-небудь коліном ззаду, побити; натягти́ на кисі́ль шку́рку — силку­ватися довести щось непереконли­вими аргументами.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 285.