НАТЯГА́ТИ1, а́ю, а́єш і НАТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТЯГТИ́ і НАТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш, док.
1. перех. Тягнучи або розтягаючи, робити тугим, пружним. Микола зняв з полиці скрипку і почав натягати струни (Н.-Лев., II, 1956, 172); Нарешті бачать хлопця Печенізькі вояки.. Туго луки натягають, Стріли кидають вперед (Олесь, Вибр., 1958, 350); Стає Іван на кручі, натягує тятиву, пускає стрілу золоту… (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 6); Професор звичною рукою натягнув струни і провів смичком (Собко, Скеля.., 1961, 102); * Образно. Було б найкраще, якби я могла, поки зовсім поправлюсь, жити спокійно, врівноважено і щоб ніщо мені не натягало нервів (Л. Укр., V, 1956, 289); // Напинати, зводити що-небудь над чимось. Шофер заходився, з допомогою пасажирів, натягати над їх головами брезентову халабуду, щоб захиститись від дощу (Трубл., Мандр., 1938, 123); // Розправляючи і розтягаючи, закріплювати, прикріплювати до чого-небудь. Була там і краса білих літніх ночей, коли хлопці-вояки, позмінявшись з постів, серед ночі натягували сітку і грали у волейбол! (Гончар, Тронка, 1963, 264); Пан Підпальський натягнув вірьовку і став зав’язувать (Стор., І, 1957, 388); // Розтягаючи і напинаючи, прикривати, затуляти що-небудь. Два чоловіки натягували блідо-зелений брезент на обідране місце [церкви] (Тич., III, 1957, 37); // Розтягаючи, накладати на що-небудь. Волько вхопив аршина й так швидко махав ним та натягував матерію на аршин, що матерія аж лущала в його руках (Н.-Лев., III, 1956, 213); Обидві вони [Аврельця і Маруся], привітавшись з тіткою і сестрами, стали збоку і, не маючи що робити, натягували на долоні носові хусточки, м’яли їх і знову натягували, як швець шкіру (Вільде, Сестри.., 1958, 457); // Тягнути до себе (про віжки, поводи і т. ін.). Завалюючись на спину коневі і натягаючи з усіх сил повіддя, хлопчик зупинив коня (Тют., Вир, 1964, 272); Мар’ян натяг віжки. Коні смикнули з місця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 172); * У порівн. Стасик тримає в руках довгу солому, немов натягає золоті віжки і здержує ними огненних коней (Коцюб., II, 1955, 254); // Витягати в якому-небудь напрямку, випрямляти (про шию). Натягнув [навчитель] свою довгу й без того шию (Март., Тв., 1954, 214); Старий вийшов надвір. Воли, натягуючи шиї, з теплим зітханням подались до нього (Стельмах, І, 1962, 425).
2. перех., розм. Одягати, надівати, накладати що-небудь з деяким зусиллям. Натягає [пан] спішно штани і вибіга на подвір’я (Коцюб., II, 1955, 58); Він натягав на себе сорочку, підперізувався ремінякою та все шамкотів беззубим ротом (Чаб., Тече вода.., 1961, 20); Якщо намокне обіддя, шини натягувати не можна: висохнуть колеса — позлітають… (Руд., Остання шабля, 1959, 21); Порицька поправилась у кріслі і натягла на себе шаль (Л. Укр., III, 1952, 747); Павло всміхнувся, натяг кашкета і стиснув Маркові руку (Кир., Вибр., 1960, 81); Повагом піднявшись, Оленчук надів кожушок, натягнув шапку, взяв у кочергах костур (Гончар, II, 1959, 412); // Надівати на ноги взуття; взувати. Одягає [Тоня] на себе батькову ватянку, запинається сукняною хусткою, чоботи гумові натягає і йде порядкувати біля кошари (Гончар, Тронка, 1963, 318); Мати обмотала мені ноги замість онучі лантухом і натягла чоботи (Багмут, Опов., 1959, 5); // Тягнучи, розправляти і поміщати зверху чого-небудь. Сержант хвилину стоїть коло нього, потім дбайливо натягає йому до шиї ковдру, підтикає її з боків і повертається на місце (Багмут, Щасл. день.., 1951, 89); Вона опустила голову на подушку, повернулась лицем до стіни і натягнула на себе ковдру (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 27); * Образно. Та яку б шкуру не натягував на свої обскубані боки бандерівський вовкулака — не приховати йому свого нутра фашистсько-бандитського! (Брат., Крапка.., 1959, 54).
3. перех., перен., розм. Робити в чому-небудь натяжки. Можна собі уявити, який радий був директор, коли випхнув, нарешті, з школи Риловську, бо школярі ж бачили, що їй "натягають" оцінки (Коп., Земля.., 1957, 27).
4. перех. Вбирати, всмоктувати в себе (рідину, вологу і т. ін.). В просторій хаті Побережного пахне водяним зіллям, рибою і відволоженим прядивом: видко, для торгу ставили його натягувати вільгість (Стельмах, II, 1962, 236).
5. неперех. Насуваючись, скупчуватися, збиратися де-небудь. Надвечір натягли сірі хмари і почало ліпити широкими пластами снігу (Фр., V, 1951, 202).
6. перех., перен., розм. Несправедливо приписувати що-небудь. Якби влітку на панщину не ходила, так сказали б, що на себе недуг натягала (Номис, 1864, № 13476).
7. перех., безос., перен. Викликати, спричиняти що-небудь небажане. Граф увечері покликав битись пана Тадеуша. Отак знічев’я і пішло, — Та щоб знічев’я нам біди не натягло (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 239).
8. перев. док., перех., перен., розм. Добре побити кого-небудь. Ні слова йому й не сказали, тільки вибили. Як цього тут натягали, Ковинський приходив до його стації (Свидн., Люборацькі, 1955, 106).
$ Натяга́ти (натягти́) но́гу (ру́ку) — ставити на місце, направляти вивихнуту ногу або руку. Казав [панотець Павлові] ногу натягати. Хотів переконати жінку наглядно, що не прикидався лиш хорим, а був ним направду (Март., Тв., 1954, 236); Натяга́ти (натягти́) шку́рку на кисі́ль — силкуватися довести що-небудь малопереконливими аргументами.
НАТЯГА́ТИ2 див. натя́гувати2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 221 - 222.