КЕ́НДІ, КИ́НДІ, ів, мн. (одн. ке́ндя, ки́ндя, і, ж.), діал. Валянки; повстяні калоші. Набув [Латин] на ноги кинді нові І рукавиці взяв шкапові (Котл., І, 1952, 171); — Думаєш, що я в хутрі й кендях тут стою? (Фр., VI, 1951, 169); Якийсь обшарпаний парубчак у «кендях».. з цеберками пройшов у сарай і вилив воду в діжку (Головко, І, 1957, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 140.