КАПЕЛЮ́Х, а, ч.

1. Жіночий або чоловічий головний убір із фетру, соломи тощо; бриль. [Голохвостий:] Я почеплю їй на голову.. капелюха з білими стрічками (Н.-Лев., II, 1956, 500); Целя.. в білім солом’янім капелюсі з широкими крисами.. спішила на пошту (Фр., II, 1950, 306); На голові в нього був чорний капелюх з зеленим пером (Смолич, II, 1958, 8).

Зніма́ти (зня́ти) капелю́х див. зніма́ти.

2. розм., рідко. Те саме, що капелю́ха. На голові його був масивний довгошерстий капелюх (Ряб., Золототисячник, 1948, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 92.

Капелюх, ха, м.

1) = Капелюха. Чуб. VII. 413. Котл. Ен. (Слов.).

2) Иногда капелюхами называются только наушники въ такой теплой шапкѣ. Вас. 156. У зайчика шкурка м’якенька, тепленька, — будуть мені на зіму рукавички і капелюхи. Рудч. Ск. II. 15. См. Капель.

3) Шляпа. Гол. Од. 48, 75. Мут зілечко ізривати, за капелюх класти. Гол. Ум. Капелюшокъ. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 216.

капелю́х = капелю́ха — жіночий або чоловічий головний убір із фетру, соломи та ін.; бриль (див.); спочатку тільки тепла зимова шап­ка з навушниками, які підв’язува­ли під підборіддям («Іде зима про­ти тіла у кожусі й червоних чобо­тях, в капелюсі, в рукавицях»); І. Котляревський у словничку до «Енеїди» пояснює: «Капелюх — шапка з вухами»; пізніше капелюх набув значення бриля, крисані; у хаті не годиться сидіти в капелюсі (від традиційної пошанності перед святим місцем — як знімають його у церкві, перед церквою, так і в ха­ті перед образами або перед свя­тим хлібом); навпаки, не можна знімати капелюха перед нечистою силою («Не скидай капелюха, як гримить, бо дідько влізе під нього і тебе грім заб’є»); за повір’ям, не можна давати капелюха іншому на голову, бо той передасть слабість і болітиме голова.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 273.