БРИЛЬ, я́, ч. Головний убір з широкими полями. Меркурій низько поклонився, Перед Зевесом бриль ізняв (Котл., І, 1952, 80); — Сердешненький! Книжки складає У торбину і бриля бере (Шевч., II, 1953, 172); Сонце запалило криваві вогні на цератовім брилі Семена (Коцюб., II, 1955, 378); Крислатий бриль з рисової соломи був низько опущений на лоб (Кучер, Чорноморці, 1956, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 236.

Бриль, ля, м. Шляпа. Чуб. ѴІІ. 413. Старий сидів в сорочці білій, в брилі, на приспі. Шевч. На голову бриль наложив. Котл. Ен. І. 27. Простий бриль. Соломенная шляпа, сшитая изъ гладкой, не зубчатой соломенной тесьмы. Чуб. VII. 413. Ум. Брилик, бриличок, брилець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 99.

бриль (зменшено-пестливі — бри́лик, бри́личок, бриле́ць) — голов­ний убір з широкими крисами; плетений із соломи у різний спо­сіб: рівною широкою стрічкою, а також у зубчики, в луску, косич­кою; у різних регіонах України по-різному оздоблювалися: чорною стрічкою, квітами, ґерданами та півнячим чи павлиним пір’ям. Сердешненький! Книжечки складає У торбину і бриль бере (Т. Шев­ченко); На йому [Мині] була чорна свита, накинута наопашки, солом’яний бриль, біла сорочка і червоний пояс (І. Нечуй-Левицький); У дов­гих і коротких бородах, у широких балахонах з брилями аж на потили­ці, в’ються вони [пани] кругом па­нянок (Панас Мирний); у сполу­ченні: про́сти́й бри́ль — солом’яний капелюх з широкими криса­ми, пошитий з гладкої, рівної, не зубчатої солом’яної тасьми.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 55-56.