КАБИ́ЦЯ, і, ж. Відкрита літня кухня (піч) у дворі або в садку. Маріора варила обід у глиняній кабиці на подвір’ї (Коцюб., І, 1955, 215); В садку під грушею на кабицях варилися пісні борщі з вушками, карасями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73); // Яма, де вміщують казан, під яким розкладають вогнище для варіння, топлення чого-небудь. Варили по куренях три рази вдень, не в горшках, а в мідних або чавунних казанах, і не в печах, а на кабиці (Стор., І, 1957, 257); Потім викопали кабицю, чи піч, для казана з смолою, котрою мазали мережі (Н.-Лев., II, 1956, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 64.

Кабиця, ці, ж.

1) Очагъ въ землѣ (въ сѣняхъ или на дворѣ) для приготовленія пищи. Вас. 194. Онучи инші полоскали, другії лежа розмовляли, а хто трудився у кабиць. Котл. Ен. VI. 20. Горить огонь тихенько на кабиці. Шевч.

2) Круглая или четырехугольная яма, въ которой помѣщается гончарная печь. Вас. 180.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 203.

каби́ця (зменшене — каби́чка) = пала́нка —

1) зроблена з каменю чи глини відкрита пічка в землі (в сінях, надворі чи в полі) для при­готування їжі, пізніше — відкрита літня кухня (піч) у дворі або в сад­ку. Онучі інші полоскали, другії лежа розмовляли, а хто трудився у кабиць (І. Котляревський); Горить вогонь тихенько на кабиці (Т. Шев­ченко);

2) кругла або чотирикутна яма, в якій поміщається гончарна піч;

3) яма, де вміщують казан, під яким розкладають вогнище для ва­ріння, топлення чого-небудь;

4) на Поліссі — димовідвідний мішечок із сіткою, під якою горів по́світ (див.)

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 265.