ЗЦІЛЮ́ЩИЙ, а, е. Який сприяє видужанню, зціленню від хвороби, недуги, має здатність зціляти; цілющий. Піду я в степи по травицю, У ліс по коріння піду, Зцілющу шукати водицю У нетрі подамсь і знайду! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 313); Та зцілющі бальзами Не погоять мене, І туманної туги Ясний день не зжене (Крим., Вибр., 1965, 52); * Образно. Хай людям принесе це слово благовісне Журбу зцілющую і животворний біль! (Рильський, І, 1960, 273).

Живу́ща та (і) зцілю́ща вода́, нар.-поет.— те саме, що Живу́ща та (і) цілю́ща вода́ (див. живу́щий). Отут би простягти залізну колію! Потекла б по ній золота річка живущої і зцілющої води (Стор., І, 1957, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 736.

Зцілющий, а, е. Цѣлебный, цѣлительный. Як зцілющий вітер від долин подише, хворі мої лоні міччу заколише. Щог. Сл. 6. Зцілюща й живуща вода. Мертвая и живая вода (въ сказкахъ). Набрала води зцілющої, попорськала, — так лежить зовсім так, як чоловік, тілько неживий. Набрала вона живущої води, дала йому в рот, — він і ожив. ЗОЮР. II. 56. См. Цілющий.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 189.