ЖИВУ́ЩИЙ, а, е.

1. Який зміцнює, підживлює, надає сили, енергії. Дітвора не боїться сонця. Лише дорослі жахаються тої живущої променястої енергії (Досв., Вибр., 1959, 13); Вона [земля] зітхає й шепоче тихо: ..Я багата, родюча, я зберегла живущі соки для насіння, я нагодую всіх, всіх (Ів., Вел. очі, 1956, 101).

2. заст. Живий. Такеньки тижні сходили, що вона, живуща, була наче мертва (Вовчок, І, 1955, 223); // у знач. ім. живу́ще, щого, с. Те, що живе, існує. — Усе живуще має однакову долю, все, що живе, — мусить врешті померти, — потішає отаман (Коцюб., II, 1955, 151).

Живу́ща та (і) цілю́ща вода́; Живу́ща-цілю́ща води́ця, нар.-поет. — вода, що оживляє і зціляє. Думає собі [дівчина]: — Оживлю його [Юрка], коли знайду живущу і цілющу воду (Калин, Закарп. казки, 1955, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 528.