ЗОЗУ́ЛЬКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до зозу́ля. Зозулька.. закувала сива та маленька (Коцюб., II, 1955, 315); Скільки жити ще нашій любові, Кукувала зозулька мила, Шелестіли нам трави шовкові, Конюшина постіль стелила (Забашта, Пісня.., 1961, 87); * У порівн. Гриць тихесенько свиснув. Дівчина стрепенулась, як сива зозулька (Вовчок, І, 1955, 38).

2. нар.-поет. Пестливе звертання до дівчини, жінки. — Здоровенька була, дівчино,— промовила [бабуся] до мене.— Просимо на вечерю, зозулько! (Вовчок, І, 1955, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 679.

Зозулька, ки, ж.

1) Ум. отъ зозуля.

2) мн. Раст. a) Viola tricolor L. ЗЮЗО. І. 169; б) Viola hirta. ЗЮЗО. І. 169; в) Orchis militaris L. ЗЮЗО. І. 130. См. Зезюльки; г) — жовті. Cypripedium Calceolus L. ЗЮЗО. І. 120; д) — рябі. C. guttatum schwarz. ЗЮЗО. І. 120; е) — красні. C. macranthon schwarz. ЗЮЗО. І. 120.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 177.

зозу́лька див. брат-і-сестра́.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 251.