ЗОЗУ́ЛЯ, і, ж. Корисний перелітний птах-самка з світло— чи бурувато-сірим оперенням; поширений у Європі і Азії; кладе яйця в чужі гнізда; живиться комахами, зокрема волохатою гусінню. Зозуля знищує дуже багато комах, серед яких більшість шкідників лісу, і тому заслуговує на особливу охорону (Корисні птахи.., 1950, 52); Чубата зозуля, як і звичайна, належить до птахів, що не мостять гнізд і самі не дбають про потомство, а підкидають свої яйця в гнізда інших птахів (Посібник з зоогеогр., 1956, 117); Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін — ку-ку! ку-ку! — і сіє тишу по травах (Коцюб., II, 1955, 225); Десь на вершечку високої тополі, в кінці саду, лічила чиїсь літа сива зозуля (Десняк, Десну.., 1949, 207); * У порівн. Якби крила — полинула б до його зозулею, кувала б, визивала б його (Барв., Опов.., 1902, 67); — Була б, певно, за Василем і була б господинею. А то, бач: як зозуля та — без пристановища, без притулку (Мирний, III, 1954, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 678.

Зозуля, лі, ж.

1) Кукушка. Котл. Ен. VI. 40. Зозуля сива, сивесенька. Жує зозуля на високій березі. МВ. ІІ. 78. Знать, добре спить, що не чує, як кує зозуля. Шевч. 31. Ой став козак царь-зілля копати, стала над ним зозуля кувати. Мет. 104. Щоб ти зозулі не чув! Пожеланіе смерти. Ном. № 826.

2) — нічна. пт. Козодой, Caprimulgur europaeus. Вх. Пч. II. 9.

3) Названіе вола очень темно-сѣрой масти. КС. 1898. VII. 42. Ум. Зозулька, зозуленька, зозулечка. Сива зозуленько, не куй жалібненько! Мет. 251. Употребляется какъ ласкательное слово для женщины, преимущественно матери. Матусенько ріднесенька, зозуленько милесенька. Кв. Драм. 218.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 177.

зозу́ля = зозули́ця (зменшено-пестливі — зозу́лька, зузу́ленька, зо­зу́лечка; зо́зуль, зо́зол — самець зо­зулі) —

1) перелітний птах-самка із світло— чи бурувато-сірим опе­ренням; кладе яйця в чужі гнізда; за однією з легенд, зозуля хотіла звити гніздо на Благовіщення, ко­ли ще жодна птиця не в’є гнізда, за що Бог її покарав, тому вона свого гнізда й не має; живиться комахами, зокрема волохатою гу­сінню; здавна виступає віщункою життя (стара назва — зигзи́ця = зегзи́ця); віщує пробудження приро­ди, отже весну, бо, вірили, в неї оселяється весняне божество; віщує також годину, — «зозуля кує — бу­де добра погода»; як віщий птах пророкує людині кількість літ життя (тому кажуть: «То тобі зозу­ля накувала»; звідси прокляття: «Щоб ти зозулі не чув!»); кує тіль­ки навесні, від Благовіщення до Івана, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «давиться» і пере­стає кувати; за легендою, вбила свого чоловіка, як перелітали мо­ре, і Бог покарав її: вона не має пари і не в’є власного гнізда, а під­кидає свої яйця до чужих гнізд; за іншою легендою, зозуль покинув її, і вона стала вічною вдовицею, символом засмученої жінки, суму, журби та вдівства (звідси Ярославна в «Слові о полку Ігоревім», як зигзиця, квилить); вбити зозулю вважалося за великий злочин, бо вона добрий вісник, пророчник, правдомовець («Закувала зозулень­ка на сухенькім дубі: Поки світа, поки сонця, панщини не буде»); доброю вісницею виступає зозуля в колядках і щедрівках; набула й зловіщого значення: «Як зозуля сяде на хату й закує, у тій хаті смерть буде», «Як сниться зозуля, то хтось з родини помре»; були й диференційовані уявлення про птаха: «Якщо зозуля кує коло хати, буде весілля, на хаті — смерть, в лісі віщує, скільки років хто про­живе»; «Якщо кує зранку — роздає щасливу долю, а коли співає на могилі, то втішає померлого»; людина перед смертю кличе її до себе й просить переслати вісточку про себе; коли вперше закує зозуля, починали співати веснянок; у ку­лаку затискали гроші або зернят­ко, вдаряли по колінах і промовля­ли: «Зозуленько рябенька, пта­шечко маленька! Закуй мені по звичаю, доки жити в світі маю»; у фольклорі один з улюблених по­етичних образів, порівнюється з дівчиною або жінкою, нещасливими в коханні чи подружньому жит­ті: «Закувала зозуленька В зелено­му гаї, Заплакала дівчинонька — Дружини немає»; «Ой, боровая зо­зуленько, Чому ти рано не кувала, Чому правди не казала? Чужі дівки рано встали, Щастя-долю розібра­ли, А я, молода, опізнилася — Ли­ха доля зустрілася»; виступає та­кож символом горя, смутку (над козаком, що загинув на війні, пла­чуть три сиві зозулі): «Ой, налетіли три зозуленьки, Всі три посивенькі, Та всі три смутненькі. Ой одна упала по конці головки, А другая впала по конець ніжечок, А третя впала по конець серденька»; ви­ступає також символом страждан­ня: «Ой закувала та сива зозуля рано-вранці на зорі, Ой заплакали хлопці-молодці у турецькій неволі-тюрмі»; у весільних піснях уособлює наречену: «Закувала зо­зуленька в лісі на дубі, Заплакала Марусенька в церкві при шлюбі»; за повір’ям, першою летить у ви­рій і останньою звідти прилітає; у неї нібито зберігалися ключі від вирію, бо вона була його ключни­цею (хоч, за різними повір’ями, такі ключі нібито були в різних птахів); зозуля уособлює матір-страдницю: «Летіла зозуля та й стала кувати. Ой то ж не зозуля, А сивая мати», «Ой ніхто так не кує, Як сива зозуля, Ой ніхто так не ві­тає, Як рідна матуся»; взагалі з цим птахом багато пов’язується оповід­ань про метаморфози (перетво­рення), наприклад, про переки­дання зозулі на яструба, звідки ви­слів: «Проміняв зозулю на ястру­ба»; це буває через певну кількість років, і тоді зозуля стає хижим пта­хом; за поведінкою птаха вгадува­ли погоду й загадували на прикме­ти, — «зозуля довго кує — на теплу погоду», «зозуля закувала — пора сіяти льон», «зозуля приносить вістку про літо, а ластівка — про теплі дні», «зозуля кує на голому дереві — буде мороз», «якщо вночі закує зозуля, то це не на добре», «якщо присниться зозуля — то це на втіху, здоров’я, гроші». Летять галочки у три рядочки. Зозуля попе­реду (пісня); Зозуля кувала — прав­доньку казала, — буду сто літ жи­ти! (Т. Шевченко); Закувала зозулиця та сіла на сливу, забула-м ся поклонити до тебе, Василю (коло­мийка); Ой став козак цар-зілля копати, стала над ним зозуля кувати (А. Метлинський); Зозулька мас­лечко сколотить, в червоні черевич­ки убереться і людям одмірятиме літа (Леся Українка); Сива зозулень­ко, не куй жалібненько (А. Метлин­ський);

2) уживається як пестливе звертання до жінки, перев. матері, а також до коханого чоловіка. Ма­тусенько ріднесенька, зозуленько ми­лесенька (Г. Квітка-Основ’яненко); Чоловіче мій, зозуленько моя! Я за тебе затулюся і нікого не боюся!» (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 251-252.