ЗЛУКА́ВНУВАТИ, ую, уєш, док., рідко. Те саме, що злука́вити. Не можна було йому злукавнувати, щоб хорошенько подивитись на свою Марусю (Кв.-Осн., II, 1956, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 606.

Злукавнувати, ную, єш, гл. = Злукавити. Не можна було йому злукавнувати. Кв. І. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 161.