ЗЛИ́ДЕНЬ, дня, ч., розм. Те саме, що злида́р. [Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться, а злидні одно другого зажирають!.. (Кроп., II, 1958, 20); — І в мене, Мар’яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти (Стельмах, II, 1962, 225); // Уживається як лайливе слово. Бісові злидні [пани]! Бояться, щоб не вкрала, бач! — торохтіла Мар’я (Мирний, III, 1954, 152); А ти, злидню, гостити маєш чим?! То до тебе підуть на голодування?.. (Ю. Янов., І, 1954, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 591.

Зли́день, дня, м.

1) Бѣднякъ, голышъ. Скоро в злидні мене зведете, як не перестанете гулять у шинку. Канев. у.

2) = Злиденний 3. Бісовий злидень за копійку труситься. Канев. у.

3) К злидню. Къ чорту. Жидівочка к злидню дметься, із бурлаченька сміється. Чуб. V. 1012.

4) Во мн. ч. Бѣдность, нищета, злосчастіе. Чуб. І. 254. К. Іов. 63. Насміхаються сусіде з наших злиднів та неволі. К. Псал. 154. Щастя дочасне, а злидні довічні. Ном. № 1450. Злидні осіли. Бѣдность одолѣла. бода́й вас злидні побили! — пожеланіе несчастья, бѣдности. Бодай же вас, цокотухи, та злидні побили. Шевч. 68.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 158.