ЗЕ́РНЯТКО, розм. ЗЕРНЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до зе́рня і зерня́. [1 дитина:] Були у полі, Та ниви голі, Ні колосочка, Ані зернятка: Все позбирали Птахи, звірятка (Олесь, Вибр., 1958, 437); Коли їла [Маланка] яблуко, обережно вибирала зернятка і сушила на вікні (Коцюб., II, 1955, 25); Пожвавішав Ласун тільки влітку, коли я зміг приносити йому різний зелений харч, ягоди, зернятка (Сміл., Сашко, 1957, 125); В клітинах зародкового шару [шкіри] знаходяться коричневі крупинки, зернятка красильної речовини (Як запоб. заразн. хвор.., 1957, 10); Він уже тішив себе надією, що в серці хлопця йому вдалося посіяти зернятко, з якого могло вирости примирення (Петльов., Хотинці, 1949, 156); Приймала (тітка) їх чемно, без образливого в їх становищі здивування, але й без зернятка співчуття (Вільде, Сестри.., 1958, 455); * У порівн. Голівка його була така малесечка, як зернятко (Вовчок, І, 1955, 232).

◊ На ма́кове зе́рня́тко див. ма́ковий.

ЗЕРНЯ́ТКО див. зе́рнятко.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 562.