ЗДРІ́ТИ, здрю́, здри́ш; наказ. сп. здрій; недок., заст. Бачити. Не здрів [Еней] нічого пред собою, А ще з-за столу не вставав (Котл., І, 1952, 91); Та статуя стояла, мов не здріла Тих жертв (Фр., XI, 1952, 422).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 550.

Здрі́ти, рю, риш, гл.

1) Видѣть. Не здрів нічого пред собою. Котл. Ен. H. 12.

2) = Скліти. Сиди тут та здрій (склій). Ном. № 5634.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 147.