ЗДИМА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗДИНЯ́ТИ, здиму́, зди́меш, док., перех., діал. Знімати. Здимай, жінко, хоть намітку, неси її за горілку (Чуб., V, 1874, 579).

ЗДИМА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Здувати. Шестірний почав бережно роздягатися, обтрушувати пил, здимати пух з одежі (Мирний, І, 1954, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 536.

I. Здима́ти, ма́ю, єш, сов. в. здиня́ти, здиму́, меш, гл. = Здіймати, здійняти. Здимай, жінко, хоть намітку, неси її за горілку. Чуб. V. 579. Не дай ручки стискати і персника здиняти. Чуб. III. 36.

II. Здима́ти, ма́ю, єш, гл. = Здувати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 144.