ЗГО́НИТИ див. зганя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 519.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ЗГО́НИТИ див. зганя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 519.
Зго́нити, ню, ниш, гл.
1) = Зганяти. Бідний брат став їх згонить, — вони не встають. Рудч. Ск. II. 135. Біжать згонити овець, що ростеклися по всій царині. Мир. ХРВ. 39.
2) Очищать зерно, уже провѣянное, отъ кусочковъ колоса, соломы и пр. Та він то навіяв і велику купу, та ше не згонив. Брацл. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 140.