ЗВІРЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до звір1 1. В звірячім царстві була вже віддавна така конституція: ..кождий їв тілько того, кого міг зловити, задушити і обдерти (Фр., III, 1950, 228); Мов загіпнотизований, втупив він зір у велику звірячу морду з рудою шерстю, з маленькими чорними очицями (Донч., II, 1956, 41); Вісім яранг — невеликих землянок, укритих звірячими шкурами,— стояли на горбистому березі (Трубл., І, 1955, 178); // Такий, як у звіра (див. звір1 1). Ти [людина] кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти (Коцюб., II, 1955, 223); — Так і лягай, падло, в труну! — з звірячою спритністю Погиба вирвав з кишені браунінг (Стельмах, II, 1962, 66).
2. перен. Лютий, жорстокий, нелюдський. Писар кинув такий звірячий погляд на жінку, що та швиденько зачинила двері і прикусила язика (Н.-Лев., IV, 1956, 149); В той же день.., відправивши їх під посиленим конвоєм у Генічеськ, вчинили [німці] там над ними звірячу розправу: вивезли на старій баржі в море й живими пустили на дно (Гончар, II, 1959, 32); Класова ненависть визискувачів і звірячий шовінізм імперіалістів сполучилися в одне (Еллан, II, 1958, 103).
3. перен. Дуже сильний, надмірний. Доїдеш до гребня [гребеня] гори, спустишся прожогом униз.. Дух захоплює, якась звіряча радість проймає тебе (Мирний, І, 1949, 289); Обідають під копою: хліб, сало, огірки. В киян на обличчі вираз звірячого апетиту (Вас., III, 1960, 324); — Для того, щоб відбудувати таке [зруйноване] місто, мудрості не досить. Тут потрібна звіряча енергія золотошукачів, контрабандистів (Загреб., Європа. Захід, 1961, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 487.