ЗВІР¹, а, ч.

1. Дика, звичайно хижа, тварина. Медвідь — страшний, великий звір. Вночі в село заходить з гір: Тут вб’є вола, там цапа з’їсть — Немилий і шкідливий гість (Фр., XIII, 1954, 265); Десь вийшли звірі з темних хащ І виють тужно… (Сос., І, 1957, 460); * У порівн. Сховалося у серці лихо. Як звір у темнім гаї (Шевч., І, 1963, 310); Глянув [Трохим] на Дениса, та аж злякався: очі, як жар, горять і сам розлютований, мов звір який! (Кв.-Осн., II, 1956, 415); Кинувся [Улас] на Івана, неначе звір, одним скоком і вхопив його за барки (Н.-Лев., III, 1956, 328); З правого боку горбатою тінню ліг в море Аю-Даг і, мов спраглий у спеку звір, припав до води (Коцюб., І, 1955, 284); Осінній вітер… хутко вже й зимовий По сій діброві звіром зареве (Л. Укр., І, 1951, 161); // тільки одн., у знач. збірн. У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір І ще там деяких чимало (Гл., Вибр., 1951, 56); Коли питали про білок або горностаїв чи лисиць,— у Міке була одна відповідь: — Мало, мало стало звіра (Багмут, Опов., 1959,28); * У порівн. Не маючи ні землі, ні оселі…,— як вільна птиця в полі, як дикий звір у борі,— хлопці розбрелися по селу… (Мирний, I, 1949, 263).

◊ Що то (це) за звір — про що-небудь комусь невідоме або маловідоме. Хома не розумів слова «бізнес», але й не став розпитувати чехів, що то за звір (Гончар, III, 1959, 426).

2. перен. Про дуже люту, жорстоку людину. [Лицар:] Я думаю, що й наш король не звір, що й він калік не зважиться карати (Л. Укр., II, 1951, 216); — А вони [німці] тоді зайшли та півсела й спалили. Та дівчат до себе погнали..— От звірі! (Довж., І, 1958, 330).

◊ Розбу́джувати (розбуди́ти) зві́ра в кому; Роби́ти (зроби́ти) зві́ра з кого — сприяти виникненню в кого-небудь грубих, жорстоких, звірячих інстинктів. Запах свіжої крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз’ярених звірів (Гончар, II, 1959, 82); — Ревнощі — це, брат, така штука, що з чоловіка може звіра зробити! (Головко, II, 1957, 114).

ЗВІР², зво́ру, ІЗВІ́Р, ізво́ру, ч., діал. Яр. І тут, доки зір засягне, високі гірські шпилі, ліси, долини і звори (Фр., IV, 1950, 385); На крутому зворі горить дерев’яний міст (Кучер, Вогник, 1952, 75); Вниз западалися боки гори у глибокі чорні ізвори, звідки родились холодні потоки, куди не ступала людська нога (Коцюб., II, 1955, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 484.

I. Звір, зво́ру, м. Оврагъ, лощина, ложбина. Не навчила я ся корчима ходити, з звора воду пити, з торби хлібом жити, з торби хлібом жити, на камені спаті. Гол. І. 156.

II. Звір, ра, ру, м.

1) Звѣрь. З теї тучи в темний ліс, — нехай мене звір іззість. Чуб. V. 180.

2) Волкъ. Ум. Зві́рик, звіро́к. Звірок утішний білка. Сим. 210. Ув. Звірю́ка, звіря́ка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 132.

звір —

1) (зменшено-пестливе — звірик; маля звіра і зменшено-пестливі — звіря́, звіреня́, звіря́тко, звіреня́тко) дика, звичайно хижа тварина; з глибокої давнини наші предки шанували звірів, особливо великих і сильних; вважали, що деякі з них можуть бути вірними покровителями людини (див. тоте́м); поважні люди приймали собі якусь звірину назву (у «Слові о полку Ігоревім» князь зоветься Ту­ром, пор. ще й сучасні прізвища від старовинних прізвиськ на зразок Вовк, Лисиця, Заєць, Півень, Мастівка, Журавель, Сова, Зозуля, Синиця, Ведмідь тощо); життя звірів, вірили, позначається на житті лю­дей; коли в лісі гине якась велика звірина (а вона перед смертю хо­вається в гущавину, щоб бути са­мотньою), це неодмінно позна­читься й поміж людьми добром чи злом, але завжди несподіванкою (звідси «щось велике в лісі здохло!»); чорний звір звичайно шко­дить людині, бо в ньому сидить біс (коли переходить дорогу чи силь­но кричить — це погані ознаки); фольклорові властива персоніфі­кація звірів; і досі вірять в особли­ву мову тварин; у народі багато ле­генд про перетворення людини на звіра чи птаха. Де звіру живеться, там він і ведеться (прислів’я); Ти йому не вір, бо то звір: як не вку­сить, то зляка (приказка); Старий звір ніколи не дрімає (приказка); У темнім лісі, за горами Зібравсь уся­кий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір, І ще там деяких чимало (Л. Глібов); Застукотало в дерева всередині, Якийсь там звірик мав гніздо (І. Франко);

2) звіря́че молоко́ див. молоко́ 5.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 240-241.