ЗВІРЯ́КА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що звір¹ 1. І з виду він більш походив на звіряку, як на чоловіка: вирлоокі перекошені очі дивились хижо, ніс з роздутими ніздрями задрався догори (Стор., І, 1957, 375); Сенсація — Вася убив вовка!.. Волосний урядник допитував, де та гармата, що отакенну звіряку вкокошкала [вколошкала] (Ковінька, Кутя.., 1960, 29); * У порівн. Нудьга ж знову мене В самотину жене — Жить звірякою (Манж., Тв., 1955, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 486.

Звіря́ка, ки, м. = Звірюка. Я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Кв. Драм. 241. Із чоловіка став звіряка. Алв. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 133.