ЗВАРИ́ТИ1, зварю́, зва́риш, перех. Док. до вари́ти 1. Скотинку нікому доглядати, борщику нікому зварити (Барв., Опов.., 1902, 191); Стара зварила бараболі й так-сяк прийняли свата (Коцюб., І, 1955, 91); — Я вмію зварити маленьку чашку турецької кави — міцної й гіркої (Ю. Янов., II, 1958, 78); — Гай, зварив би я пивце… тільки що треба багато заходу (Вовчок, VI, 1956, 288); // рідко. Обпекти окропом, киплячою рідиною, парою яку-небудь частину тіла; обварити. Смола кипить, як турецька кава.. Майстер пробує смолу. Ей, не лови гав, роззява! Бережись, бо звариш ногу (Ю. Янов., II, 1958, 128).
◊ Звари́ла макі́тра — хто-небудь зміркував, додумався, зорієнтувався. — А він таки й справді витяг [дзвона на дзвіницю], тільки не на плечах, а підоймою. Зварила макітра… (Збан., Малин. дзвін, 1958, 89); Ка́ші (пи́ва) не зва́риш (не зва́рите) з ким — про неможливість порозумітися, домовитися з ким-небудь. — Ні, з вами каші не звариш! — промовив голосно панич, закриваючи книжку (Мирний, III, 1954, 181); — Доведеться вам іншого порадника шукати, бо з цим каші не зварите (Добр., Тече річка.., 1961, 237); З дурнем пива не звариш (Укр.. присл.., 1955, 249).
ЗВАРИ́ТИ2 див. зва́рювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 461.