ЗБИТКУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., діал.
1. над ким, з кого, рідко на кого і без додатка. Знущатися. Каже мені чужа мати З-під каменя огонь брати.— Не збиткуйся, чужа мати, Не збиткуйся надо мною (Чуб., V, 1874, 548); — Що ж. може, її хоч свекруха жалує? — Де там! Коли вже чоловік збиткується, то свекрусі… Сказано: чужа мати!.. (Л. Укр., III, 1952, 471); Єремія став у всьому підкреслювати зненависть до православних, до схизматів і збиткувався на них за всякої нагоди (Панч, Гомон. Україна, 1954, 169); // над чим, на чому. Глумитися. От і збиткуються на твоїм гробі (Фр., XIII, 1954, 161).
2. Пустувати, жартувати. Роман, Юрко та Василь гаразд і самі повитягують вікна Плачинді на дах.. Коли ж його, Левка, питатимуть інші парубки про це, він буде морщитися, віднікувитися, але так, що всякий здогадається: і він збиткувався вночі на даху у Плачинди (Стельмах, І, 1962, 68); * Образно. Шепоче над берізками, Збиткуючись, струмок, Що крешуть в серці іскрами Підківки чобіток… (Гірник, Сонце.., 1958, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 438.