ЗБИТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал.
1. неперех. Зазнавати матеріальних втрат. Фермери вельми збиткують, шукають рятунку хто де попало (М. Ол., Чуєш.., 1959, 31).
2. перех. Знущатися з кого-небудь.— Чи стоїть у ваших книгах що про таке… про таких дітей, що так збиткують свойого рідного вітця? (Фр., IV, 1950, 406); — А як будуть вас багачі збиткувати та днями їсти не давати, то позакусюйте зуби й лише терпіть, заки повиростаєте та вберетесь у силу (Козл., На переломі, 1947, 39).
3. неперех. Пустувати, жартувати. Ходять собі вони, ті студенти, по місті, та все-то співають вечорами — страх, як гарно! То купатися ходять, збиткують, от як на вакаціях — що мають робити? (Мак., Вибр., 1954, 80); Тільки збиткують [учні] і ні на що не зважають (Круш., Буденний хліб.., 1960, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 438.